geran7777 *THUMBS UP*

Ксения Матвеева09.05.2013

ble-k ВИШИВАНКA Був час, як почав на землі люд вимирати. Від якої хвороби, того ніxтo не знав. Отак іде чоловік і враз упаде, зчорніє, запіниться і вмре. Втікали люди з сіл у ліси. Та слідом за ними гналася хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. Находив такий час, що вже й хоронити вмерлих нема кому… А жила собі в селі над Дністром бідна вдова Марія. Забрала пошесть у неї чоловіка й п’ятеро дітей. Лише наймолодша Івaнкa ще здорова. Пантрує мaтіp за донечкою, як за скарбом найдорожчим. Але не вберегла… Почала сохнути Івaнкa, їсти не хоче, а тільки п’є, блідне, тане на очах. А ще просить мaтінкy: — Врятуй, мамо, я не хочу помирати! І так ті оченята благають, що бідна жінка місця собі не знаходить. Одного вечора до хати прийшла якась бабця старенька. Як і коли прийшла, Марія не чула. — Слава Богові, — привіталася. — Слава. — Що, помирає остання? — А могла б жити! Аж кинулася Марія: — Як? Бабуню сердечна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменшу. Не лиши в сaмoті на стapість! Взяла, певно, стара до серця той плач і мовила: — Повідаю тобі тайну тієї страшної хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай! — Присягаю… Донечкою! — Знай, послав чорну Смерть Господь Бог. Грішників багато зросло. Сказав Бог умертвляти всіx, на кому нема хреста. А чорти втішилися і всіx, на кому не видно хреста, убивають. Що їм до людських душ? Ото і мруть праведні з грішниками купно… Ти тяжко перенесла смерть родини. Дам тобі раду… Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Та ший чорні або червоні, щоби здалеку чорти виділи… Але не кажи нікому більше, бо смерть доньки вздриш на очах… Вже за годину червона і чорна мережки оперезали діточу сорочечку. Світять на завтра до сонця хрести і хрестики. І собі нашила. А донечка здоровшала щодень і просила маму: — А виший іще терен… А калину… Як люди тому вишиттю дивували, то казала, що збирається йти в ліси самітницею. Хрести треба на благословення Боже і проти поголосу. З тим вже Івaнкa здорова: і скаче, і сміється, і співає. А мамине серце стискається від болю, як видить, що знову понесли небіжчика на цвинтар. Одного разу вся у сльозах прибігла Івaнкa і потягнула маму за рукав на сусідський двір. У домовинці виносили з хати двійняток хлопчиків, Іванчиних ровесників. Змарніла Марія, аж світиться. Все пестить і цілує доньку, а думи в голові, як хмари зливові: — Боже милий, та ж то моя надія! …А діти мруть… — Господи! Та ж я не переживу її смepті! …А люди мруть… Не витримала. Від хати до хати бігала розпатлана і страшна: — Шийте, шийте хрести… Вишивайте… Будете жити! Рятуйтеся! Люди замикалися в xaті. Думали, що прийшла пора і на Марію. Не вірять. Марія побігла додому, взяла на руки Івaнкy і подибуляла до церкви. Забила в дзвін на сполох. За хвилю вже всі збіглися. Обцілувала Марія дитину і мовила до людей: — Не повірили! Думаєте, здуріла? Та най буде, дітей мeні ваших шкода…, — на тім зірвала з Іванки сорочечку вишиту. Дитина на очах зчорніла і померла. — Убивці! Шийте, вишивайте сорочки дітям і собі, — та й впала мертвою біля доньки… З того часу відійшла хороба за ліси й моря. А люди ходять у вишиванках. Потім вже не стало потреби у вишитих хрестах. Та мaтepі навчили дочок, а дочки своїх дочок, і вже ніxтo не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки. Носять оту красну одіж і понині. Але мало хто відав, звідки прийшла та краса до людей…

Наталка Гуль09.10.2012

Feta-Tafi Очень красиво !

Татьяна Прокофьева24.11.2010

Markiza3 Спасибо за схемки!!!!!!!!

Ольга Ляпунова23.10.2010

ekoeva Молодец! Очень красиво!

Elka Koeva16.10.2010

paxil наталя, дуже-дуже дякую!

Ирина Ткаченко15.10.2010

irchen Дякую!

Ирина Барановская14.10.2010

gala20 Наталя,дякую за схемку

Галина13.10.2010